Розірвання шлюбу не завжди обумовлене реальним бажанням припинити шлюбні відносини. Іноді подружжя формально приймає рішення з цього приводу з метою одержання або збереження майна, отримання інших переваг. За допомогою «фіктивного» розірвання шлюбу можна зменшити розмір аліментів на дитину від першого шлюбу, отримати субсидії на друге житло, приховати майно від конфіскації, виключити інформацію про майно «колишньої дружини/ чоловіка» з електронної декларації, одержати кредитні кошти/ позику від фінансових установ у більш спрощеному порядку без згоди другого з подружжя, тощо.

 

Відповідно до ст. 108 Сімейного кодексу України розірвання шлюбу може бути визнане судом фіктивним:

  • за заявою заінтересованої особи;
  • якщо буде встановлено, що жінка та чоловік продовжували проживати однією сім'єю і не мали наміру припинити шлюбні відносини;
  • дана стаття застосовується лише щодо шлюбів, розірваних органами РАЦС (а не за рішенням суду). Нагадаємо, що органи РАЦС розривають шлюби за заявою подружжя, яке немає дітей.

Чи може бути визнано фіктивним розірвання шлюбу, здійснене на підставі рішення суду за позовом одного з подружжя? Така можливість не передбачена Сімейним кодексом, але її не можна виключати у випадку наявності підстав для скасування даного рішення.

Що стосується правоохоронних органів, то відповідно до проаналізованої судової практики при отриманні дозволу на обшук, арешт майна правоохоронні органи неодноразово посилаються на те, що «факт розірвання шлюбу носить усі ознаки фіктивності». Зазначені висновки вони роблять на підставі подальшого проживання подружжя в одному будинку, їзди в одному автомобілі на роботу, інформації зі сторінок в соціальних мережах щодо подружнього статусу, фотографій з соціальних мереж зроблених у однакових локаціях під час відпочинку закордоном, народження дитини із записом батьком «колишнього чоловіка», не укладення шлюбів з іншими особами та інше. Проте, хочу звернути увагу на те, що для встановлення «фіктивності» розлучення має значення не лише факт продовження шлюбних відносин, а й доведення відсутності наміру припинити шлюбні відносини на момент їх розірвання. В даному випадку завжди повинна бути мета (корислива мета), яку особи прагнуть досягнути. Дані обставини підлягають оцінці в кожному конкретному випадку суб’єктивно суддею в процесі судового розгляду (в тому числі у разі призначення покарання у виді конфіскації майна), а тут уже багато залежить від адвоката і доказової бази. Уникнути або зменшити негативні правові та матеріальні наслідки особа зможе якщо своєчасно звернеться за правовою допомогою. З кожної ситуації є вихід, і не один.