«Власність зобов’язує» - відомий конституційний принцип. Структура власності – це система взаємовідносин юридичних та фізичних осіб, що дає змогу визначити всіх осіб, які мають істотну участь у юридичній особі (фінансовій установі), у тому числі відносини контролю між ними щодо такої юридичної особи.

 

В свій час НБУ «виявив» і ввів в термінологію «типи непрозорих структур власності», такі як:

- футболісти (Ocean’s Eleven) – структура власності, при якій учасники володіють пакетами акцій (частками в статутному капіталі) до 10%. Відповідно дана схема є методом уникнення погодження набуття істотної участі в регулятора, оскільки немає власника істотної участі;

- плутанина (Huggar-Muggar) – структура із заплутаними взаємовідносинами власності, перехресним чи циклічним володінням. Так, на практиці багато юридичних осіб здійснюють взаємний контроль одна за одною, володіючи 100 % статутного капіталу одна одної;

- траст (What is trust?) – структури власності, які використовують трастові декларації (заяви номінального акціонера про те, що він є лише формальним власником акцій компанії і визнає за бенефіціаром права щодо отримання доходів від акцій, права голосу у вищому органі управління компанією та права щодо розпорядження акціями);

- довіреність (PoA is not okay) – використання механізму довіреності або для спрощення процедури погодження, або для маскування реального власника;

- кіпріоти (Mr. Papandopalos) – розкриття на структурі власності осіб-нерезидентів, які з точки зору регулятора досить часто є номінальними утримувачами;

- нічого не знаємо (Who are these people?) – ситуація, коли юридична особа «уявлення не має» хто її контролює.

Думаю багато з діючих на ринку фінансових компаній знайде серед вище перелічених свою структуру.

Беззаперечно приведення структури власності до відповідності, «прозорості», покликане посилити відповідальність власників фінансових компаній перед споживачами, запобігти виведенню коштів через операції з пов’язаними особами, наблизити чинне законодавство до світових стандартів. Проте жорстка політика НБУ з даного питання, в тому числі ухвалення рішень за «політичними мотивами» чи іншими факторами, не завжди належним чином обґрунтованими законодавчо, призвели до «банкопадів», зниження довіри населення до даного ринку та значної кількості судових спорів щодо неправомірних дій регулятора. Непрозорість структури власності є підставою для визнання банку проблемним, а також для відмови у видачі генеральної валютної ліцензії, відмови у погодженні установчих документів. Ділова репутація керівників таких банків є невідповідною.

На сьогоднішній день в частині небанківського фінансового ринку - нормативно встановлено, що у разі виявлення Нацкомфінпослуг факту набуття особою істотної участі у фінансовій установі або збільшення особою своєї істотної участі без отримання письмового погодження - Нацкомфінпослуг призначає у двотижневий строк довірену особу, якій передається право брати участь у голосуванні. Фактично власник втрачає контроль над своєю власністю.

Саме тому для збереження контролю над власним бізнесом – так важливо своєчасно привести структуру власності своєї компанії до вимог «прозорості».