Питання розмежування правовідносин, що виникають з договору відступлення прав вимоги та договору факторингу є дискусійним з наукової та практичної точки зору.

РОЗГЛЯНЕМО ОСНОВНІ КРИТЕРІЇ РОЗМЕЖУВАННЯ:

ПРАВОВА ПРИРОДА, ЮРИДИЧНА ТА ЕКОНОМІЧНА СУТНІСТЬ (МЕТА, ЦІЛЬ) ДОГОВОРІВ.

Відступлення права вимоги є способом заміни кредитора у зобов’язанні та за своєю правовою природою означає договірну передачу зобов'язальних вимог первісного кредитора новому кредитору.

Договір факторингу відноситься до договорів про надання послуг. Його економічну сутність становить факторинг, який є фінансовою послугою.

Відповідно до статті 1077 Цивільного кодексу України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Факторинг є кредитною операцією згідно пункту 3 частини 1 статті 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність». Таким чином, метою укладення договору факторингу є фінансування клієнта фактором шляхом передачі йому в розпорядження коштів за плату під відступлення права грошової вимоги. Відступлення права грошової вимоги є наслідком та лише складовою частиною цієї господарської операції. Так, Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг згідно розпорядження від 06.02.2014 №352 відносить до фінансової послуги факторингу сукупність таких операцій з фінансовими активами, як:

1) фінансування клієнта – суб’єкта господарювання;

2) набуття відступленого права вимоги;

3) отримання плати за користування грошовими коштами, наданими у розпорядження клієнта.

Відповідно, однією з відмінних ознак факторингу від правочинів з відступлення права вимоги (мета яких є заміна сторони в зобов’язанні), є передача грошових коштів в розпорядження за плату, тобто взамін права вимоги клієнт отримує кредитну послугу, що полягає в передачі грошових коштів у розпорядження на певний час під відступлення права вимоги, з обов’язком повернення цих коштів та оплати часу користування ними.

СУБ’ЄКТНИЙ СКЛАД ДОГОВОРІВ.

Норми цивільного права не встановлюють суб'єктних обмежень щодо договору відступлення права вимоги, адже цей договір за своєю правовою суттю є цивільно-правовим зобов'язанням сторін та не має відношення до спеціальних галузей права, тож регулюється цивільним законодавством (постанова Верховного Суду від 21.03.2018 у справі №910/2489/17).

За змістом статті 1079 Цивільного кодексу України сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.

СТРОК ДІЇ ДОГОВОРІВ.

У постанові Верховного Суду від 21.03.2018 у справі № 910/2489/17 вказано на ще один критерій розмежування договору факторингу та купівлі-продажу права грошової вимоги, а саме - строк дії таких договорів. Договір купівлі-продажу права грошової вимоги припиняє свою дію після того, як первісний кредитор передав новому кредитору право вимоги до боржника, а новий кредитор оплатив її вартість. Договір факторингу діє і після того як фактор оплатив клієнту вартість грошової вимоги, а клієнт передав фактору право грошової вимоги до третіх осіб, до моменту коли боржник (або клієнт, в разі якщо це передбачено договором факторингу) виплатить факторові кошти за первісним договором.

ОПЛАТА (ФОРМА ОПЛАТИ) ЗА ДОГОВОРАМИ.

Відступлення права вимоги (цесія) є заміною особи у зобов'язанні, що виникає в силу укладення відповідного договору купівлі-продажу, міни чи дарування прав, що випливають із зобов'язання. При цьому договір відступлення права вимоги може бути оплатним, якщо в ньому передбачений обов'язок нового кредитора надати первісному кредитору якесь майнове надання замість отриманого права вимоги, і чинний Цивільний кодекс України не містить жодних заборон з цього приводу, а відтак, сторони самі визначають оплатний договір цесії чи безоплатний. Якщо договір цесії є оплатним, то до нього застосовуються положення про договір купівлі-продажу, а якщо безоплатний, то підлягають застосування положення про договір дарування.

Обов'язковою умовою договору факторингу є оплата, яку має здійснити первісний кредитор (клієнт) новому кредитору (фактору) за надання в його розпорядження коштів під відступлення права вимоги. При цьому, таку плату здійснює саме клієнт (первісний кредитор), а не навпаки.

В судовій практиці та науковій літературі дискусійним є питання стосовно форми оплати за договором факторингу.

Так, у постанові Верховного Суду від 21.03.2018 у справі № 910/2489/17 викладено правову позицію, згідно з якою однією із відмінних ознак факторингу від інших правочинів, які передбачають відступлення права вимоги, є передача грошових коштів у розпорядження клієнта за плату, тобто взамін права вимоги, клієнт отримує від фактора послугу, що полягає в передачі грошових коштів у розпорядження клієнта, з обов'язком клієнта оплатити користування ними. При цьому право грошової вимоги, передане фактору, не є платою за надану останнім фінансову послугу (аналогічна правова позиція була викладена у постанові Верховного Суду України від 10.07.2015 у справі 6-301цс15, постанові Верховного Суду України від 10.07.2007 у справі № 26/347-06-6531, у постанові Верховного Суду від 11.09.2018 у справі № 910/7320/17).

У постанові Верховного Суду України від 13.04.2016 у справі № 3-238гс16 та у постанові ВС від 11.09.2018 (короткий текст) у справі № 909/968/16 викладено правову позицію, згідно з якою плата за договором факторингу може бути у формі різниці між реальною ціною вимоги і ціною, передбаченою в договорі, право вимоги за яким передається.

Вважаємо, що «реальна (номінальна) вартістю» встановлюється не нижче ринкової (оціночної) вартості майна, визначеної незалежним суб’єктом оціночної діяльності.

«Реальна (номінальна) вартість» за кредитними договорами не завжди буде відповідати балансовій вартості, оскільки серед активів, які відчужуються можуть були кредити, забезпечення за якими знаходиться на окупованій території, і боржники за якими неплатоспроможні (в стадії припинення), за якими пройшов строк позовної давності тощо. Тому реальна (номінальна) вартість повинна відповідати ринковій (оціночній), оскільки при визначенні ринкової вартості обов’язково мають враховуватися такі фактори як стан обслуговування боргу, платоспроможність позичальника, наявність застави, її належне оформлення, процес стягнення боргу або звернення стягнення на заставлене майно.

Більше того, згідно Положення щодо організації продажу активів (майна) банків, що ліквідуються, затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 24.03.2016 №388: - права вимоги за кредитними договорами можуть бути відступлені фізичній та/або юридичній особі; - початкова ціна активів встановлюється не нижче оціночної вартості таких активів, визначеної незалежним суб’єктом оціночної діяльності; - банк може зменшити ціну реалізації сумарно не більше ніж на 80 відсотків від початкової ціни. Аналогічні норми містяться і в Законі «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Правова позиція щодо того, що плата за договором факторингу може бути у формі різниці між реальною ціною вимоги і ціною, передбаченою в договорі, створює підстави вважати, наприклад, що всі укладені банками в процедурі ліквідації договори уступки, при яких зменшена ціна реалізації, є договорами факторингу, що буде підставою для недобросовісних позичальників за кредитними договорами, права вимоги за якими було уступлено, визнавати договори уступки – недійсними в судовому порядку.